не кохаю, не ціную, не радію, не сумую.

Чесно кажучи, я зараз така зла, як ніколи. Не втомлена, не знервована, просто зла.
Чому? НЕ ЗНАЮ. Вдома день просиділа - як діагноз. вже не можу. Вже на все все одно. Завтра йду бігати, робити розтяжки, гуляти, спілкуватись, мало спати, щось робити.
Мене вже нічого не болить, крім почуття "непотрібності". А фізичний біль навіть допомагає зняти моральний. Завтра випробую...
В принципі, осінню, коли в мене був надзвичайно важкий період в житті, я просто йшла бігати, поки не починало пекти в легенях... Допомагало. Завтра зроблю те саме. Можливо, допоможе...
Що я, врешті-решт, втрачаю?.. Та нічого. І нікого. Що, чи кого я можу втратити, якщо не кохаю, не ціную, не радію, не сумую?..
От-от. Нічого. Тому, спробуймо зробити життя цікавішим. Хай і таким способом.
Аж полегшало... чесно.