Ти вже вибач, що я така є. Точніше, вибач, що я є.

Так багато хочеться сказати, але не можу знайти слів. Чи, можливо, слухачів?..
Меланхолія. Смуток. Депресія... Ні, точно не депресія. Щось більше, сильніше. більш значне. Відбивається навколишня байдужість...
Відбивається моя втомленість. Моральна виснаженість. Нездійсненність мрій... Втрати, розчарування... Врешті я з цим все ж примирюсь. Може, й вже примирилась... А, можливо, не примирюсь ніколи.
Звідки ж мені знати?
Звідки ж мені знати, для чого я у своєю житті зустрічаю людей, які не бажають мене впукати у своє життя, чи яких відкидаю я?..
Звідки знати?
Звідки мені знати, у чому сенс життя? Звідки знати, про що писати, і для чого я взагалі це роблю?..
Звідки?
Звідки знати, хто мене любить, хто грає роль, а хто й справді цінує?..
Звідки знати, що я роблю правильно, а в чому йде помилка за помилкою?..
Звідки знати? Для чого знати? Для кого знати? Навіщо...
Вічні питання на які ніхто й ніколи не зможе дати відповіді. Правильної відповіді. Чому? Бо її не існує...

Ти вже вибач, що я така є. Точніше, вибач, що я є.
Для чого? - не дає мені спокою...