Цикл "Для тебе"

Сьогодні така втомлена, що мозок не грузиться =/
Тому вирішила просто покидати свої вірші (писала їх осінню і зимою, зараз вже не пишу). В принципі, не дивно... писати вірші справжні, щирі, легкі для прочитання набагато важче, ніж прозу. Для цього потрібно, щоб хтось надихнув людину..
Словом, прошу - оцініть, будь ласка, прокоментуйте.. цікава ваша думка.
Це, такий собі, цикл моїх врішів, який я називаю "Для тебе"

Ти десь живеш - це гріє серце.
Кудись ідеш, чогось - смієшся.
Комусь всміхаєшся, цілуєш...

Щось відчуваєш, когось – любиш

Для тебе

Для тебе, для себе, для світу.
Любити, творити, страждати.
Кидати надії на вітер,
та сенсу життя не втрачати...

Всміхатися ранньому сонцю,
під дощем у дворі танцювати...
Радіти й морозу уранці,
на незгоди дрібні не зважати.

Відчувати: в душі щось жевріє...
Серце бється далеко стандарту.
В ньому житиме завжди надія.
В ньому - ти. Значить, жити ще варто...

Для світу я хочу творити!
Для себе - надій не втрачати...
Для тебе ж лиш хочу я жити!
Любити, творити, страждати..

Я нічого про тебе не знаю

Я нічого про тебе не знаю.

Ти про мене, скоріш за все, теж.

Лиш буває, що очі згадаю…

Все ж у пам’яті не збережеш.

Ще ім’я. Так, ім’я пам’ятаю!

Тільки ти, як звертатись, скажи…

І ні друзів, й сім’ї я не знаю…

Тільки голос. Його бережи…

Тільки усмішку – завжди щасливу.

І веселий, не награний сміх…

Я тебе не впізнала, на диво..

Лиш відчула той щастя потік.

Я про тебе не раз ще згадаю:

Ми  ж у мріях не маємо меж…

Я нічого про тебе не знаю.

Ти про мене, скоріш за все, теж.

Ти існуєш

Я знаю ти є, ти існуєш.
Ти знаєш, що десь живу я.
Яка ж це диявольська суміш:
сп*яніння кохання й вина.

В душі ще шкребеться сумління.
І відчай так рветься туди,
щоб врешті втоптати насіння
в якому є дух боротьби.

В якому є віра і спокій,
в якому тихенько спиш ти...
Немов у задумі глибокій
я завжди пірнаю туди...

Ти завжди зі мною, ти поряд.
У снах... Твої очі і сміх
те щастя, що навколо, творять...
Любов зберігає цей світ.

До болю в серці

Люби до болю в серці,

до вібрації душі.

І хто б туди не вдерся

на пам*ять залиши,

Наївні ті страждання,

надії, взяті десь з казок..

Дитяче те кохання,

його лякливий перший крок...

Ти усміхаєшся? Звичайно...

Для чого ж плакати? Ні-ні...

Ти завжди будеш, надзвичайно,

мені всміхатися в ві сні...

Ти завжди будеш жити в серці,

нехай в найдальшому кутку...

і на запиленій полиці...

Я не забуду. Я знайду.

Ім’я

Твоє ім*я назавжди в серці.
Його люблю і проклинаю...
Без запитань у душу вдерся.
"Для чого?" - Господа питаю.

Я вже втомилася від болю,
від сліз кривавих захлинатись...
Я серцю хочу дати волю,
я тут не можу залишатись!

Вже час для крапки у житті.
У існуванні, що без сенсу.
Не хочу плисти по ріці...
"на дно, на дно" - шепоче серце...

***

Немає з ким, для кого…

Той сенс життя, що є навколо,

Давно вже зник. Пропав, утік,

І полетів із вітром в поле.

І ті слова, що говорили,

Що їх писала та рука,

Тримаючи перо тремтіла

Від подиху твого злегка.

Від слова так душа раділа,

Цвіла коханням, тінню мрій.

Ти був усім. Та серце

Вже отверезіло…

  Ти вже не той.

Ти вже не мій.

…і все починається знову…

І все починається знову…

Самотньо, без тебе…

Не скажу я більше нічого,

Думки полетять мої в небо.

Й душа моя з ними, в блакить,

Замріяно в хмари полине…

Я й серце б віддала, на мить,

Аби лиш його ти покинув!

Я б очі блакитні свої

З пташками у вирій пустила.

Можливо, зустрілись б тобі…

Ми знову зустрілись б, можливо,

І серце забилося б знов!

Й та темная пляма у ньому…

Той біль, що лишила любов,

В тобі відіб’ється луною.

Це мине

Та усмішка, очі, постава,

Ім’я – таке ніжне й чуже.

На серці печатку поставив,

І тихо шепнув: «це мине».

Той крик, що як лезо рве душу,

Той сміх, що виходить наверх.

У голосі, в усмішці, в русі

Залишилась частка тебе.

Назавжди, на час, на годину,

Той погляд, що в душу запав,

В самотню вестиме пустиню…

Прошу тебе: зникни,  позбав…

Час вже час

Вже, мабуть, час усе забути.

Почати знову – час вже час…

Те почуття не повернути…

Ще хоч би раз, останній раз

В ті карі очі зазирнути.

«Прощай» - сказати – час вже час.