Мабуть, в кожного з нас є люди-винятки. Найважливіщі для нас люди, яким ми, може, ніким і не приходимось... але вони є. Вони, самі того не усвідомлюючи, роблять для нас щось дуже важливе і грають велику роль у нашому сценарії під назвою "життя".
В мене теж є такі люди. Їх троє, і кожен з них є унікальним, і кожен з них, свого часу, змінив мене, і деякі продовжують змінювати й далі.
1) Людина-натхнення. Людина, заради якої я почала змінюватись. Людина, завдяки якій я почала писати вірші (зараз вже не можу їх писати, вони виходять не такі, надумані...). Людина, що через неї я докорінно змінила своє життя за останній рік. Дякую Тобі.
2) Людина-авторитет. Єдина людина, чиїй думці я повністю підкоряюсь і навіть не хочу опиратись. Єдина людина від якої я спокійно і навіть, інколи, з задоволенням приймаю критику. Людина, яка є для мене взірцем і кумиром. Людина, на яку я хочу рівнятись, і яку поважаю більше всіх, кого знаю. Людина, яка дійсно заслужила того, що має. Людина, яка заслуговує щастя найбільше зі всіх, кого я знаю. Дякую Тобі.
3) Людина-друг. Так, дивно, друг, правда?) Але взагалі в дружбу я вже не вірю. Вона або тліє з часом, або в неї проникає заздрість чи ревнощі. А це людина, якій я легко розповідаю все. Людина, якій я, чомусь, повністю довіряю. Я не можу назвати її найкращою подругою, тай не хочу. Бо найращі подруги найчастіше зраджують і підставляють. Людина, яку я впевнено називаю другом, вкладаючи в це слово не сенс, щоб погуляти, чи мати купу фоток разом і т.д., а якій я можу зателефонувати, коли зателефонувати більше немає кому... Дякую Тобі*
Ось, наче, так... Отже, кому ж присвячені рядки?.. Людині-натхненню, як дивно це б не звучало... На жаль, таких віршів, як тоді, я вже не писатиму. Ніколи. Тому що того, що я тоді відчувала, вже не відчуватиму. Щоб я не відчувала, це буде вже не те. Може теж щось чудове, навіть краще, ніж тоді... Але не те.
В мене теж є такі люди. Їх троє, і кожен з них є унікальним, і кожен з них, свого часу, змінив мене, і деякі продовжують змінювати й далі.
1) Людина-натхнення. Людина, заради якої я почала змінюватись. Людина, завдяки якій я почала писати вірші (зараз вже не можу їх писати, вони виходять не такі, надумані...). Людина, що через неї я докорінно змінила своє життя за останній рік. Дякую Тобі.
2) Людина-авторитет. Єдина людина, чиїй думці я повністю підкоряюсь і навіть не хочу опиратись. Єдина людина від якої я спокійно і навіть, інколи, з задоволенням приймаю критику. Людина, яка є для мене взірцем і кумиром. Людина, на яку я хочу рівнятись, і яку поважаю більше всіх, кого знаю. Людина, яка дійсно заслужила того, що має. Людина, яка заслуговує щастя найбільше зі всіх, кого я знаю. Дякую Тобі.
3) Людина-друг. Так, дивно, друг, правда?) Але взагалі в дружбу я вже не вірю. Вона або тліє з часом, або в неї проникає заздрість чи ревнощі. А це людина, якій я легко розповідаю все. Людина, якій я, чомусь, повністю довіряю. Я не можу назвати її найкращою подругою, тай не хочу. Бо найращі подруги найчастіше зраджують і підставляють. Людина, яку я впевнено називаю другом, вкладаючи в це слово не сенс, щоб погуляти, чи мати купу фоток разом і т.д., а якій я можу зателефонувати, коли зателефонувати більше немає кому... Дякую Тобі*
Ось, наче, так... Отже, кому ж присвячені рядки?.. Людині-натхненню, як дивно це б не звучало... На жаль, таких віршів, як тоді, я вже не писатиму. Ніколи. Тому що того, що я тоді відчувала, вже не відчуватиму. Щоб я не відчувала, це буде вже не те. Може теж щось чудове, навіть краще, ніж тоді... Але не те.
Комментариев нет:
Отправить комментарий