Пролог
Осінь. Вітер зриває з дерев листя, якого залишилося так
мало. Дрібний дощ б’є прямо мені в обличчя… Але це не має значення. Нічого вже
не має значення.
Я самотньо іду по дорозі. Дорозі в нікуди. Моє довге,
біляве волосся вже геть змокло, понищений чорний плащ не захищає від холоду.
Хоча, я його й не відчуваю… Не відчуваю нічого, окрім зневіри.
Чому? Я втратила все, що може втратити людина, навіть
більше. Я тут, тому що більше не бачу виходу, не маю сил, щоб боротися…
Я втратила віру.
Я розповім вам свою історію для того, щоб ви зрозуміли
наскільки важливо бути щасливими тоді, коли доля надає вам такий шанс. Я не
зрозуміла…
Комментариев нет:
Отправить комментарий