Про прив'язаність, яку ще називають любов'ю

Почну з того, що не думала, що хтось це читає))... Ну, декілька людей, але, як виявилося, їх достатньо... Приємно)..
Окей.. про сьогоднішній день розповідати не хочу - він мені не сподобався. На жаль. Розповім швидше про те, чи варто нав'язуватись людям. Ні, не так... Чи варто тримати того, хто прагне триматися тебе. Ні, ні і ще раз ні!!! Всі ми це підсвідомо розуміємо, але все одно не можемо відпустити саме "ту людину". Чи не так?.. Це в кожного колись було, я впевнена. І в мене було. І жодні вмовляння, жодні аргументи не могли мене переконати... Чому? Тому що я сама цього не хотіла. Угу, і не треба обманювати когось і запевняти, що мрієш позбутися цієї прив'язаності... Якби мріяв - то позбувся б. Так, так... Можна обманювати будь-кого, але ж не себе. Не варто опускатися до цього...
Як я нещодавно сказала знайомій, що самопізнання - це добре, але важливо, щоб воно не перейшло в саморуйнування... Так і з прив'язаністю, яку ще називають любов'ю. Головне не переходити межу, яку поставила тобі твоя ж підсвідомість. Ти завжди маєш залишатись особистістю, ти маєш бути своїм, а не чиїмось...
Щоб зберегти себе, іноді потрібно принести в жертву свої ж почуття. Потрібно пам'ятати, що коли тобі дуже добре, то потім буде дуже погано...Це не правило, це лише порада. Моя порада. Я не психолог, не вчений, не якийсь дослідник... Ні. Я просто людина, яка хоче зробити щось корисне. Неможливо змінити світ, але можливо змінити наше ставлення до нього...