Я хочу додому

Я хочу додому.

Вперше за багато часу насправді хочу додому. Де немає цього дикого ритму життя, де немає щодня чогось чи когось нового, де немає жодних таємниць чи загадок, де немає потреби щодня вставати рано-вранці і щось робити, робити, робити... Навіть якщо робиш те, що тобі подобається.

Я хочу додому. Хочу туди, де тихо і затишно. Де, коли тепло, на скаржишся на жару, а просто насолоджуєшся сонцем, де, коли холодно, не мерзнеш, а з задоволенням закутуєшся у плед з книгою у руках, де, коли хочеш відпочити, не залишаєшся наодинці, а навпаки, збираєшся з рідними у одній кімнаті, залишаючи пустими усі решта, що є у будинку...

Я хочу додому. До людей насправді рідних, яких знаю вже багато-багато років. До людей зі спільними спогадами, до тих, з ким не раз сварилась і навіть припиняла спілкування, але потім все ж відновлювала, бо без них - ніяк.

Я хочу додому. На декілька днів, чи може навіть на тиждень... Щоб відновитись. І тоді знову повернутись сюди і влитись у попередній ритм. Щодня бачити щось нове і когось нового, повернутись до ребусів і загадок, знову вставати рано-вранці і робити, робити, робити... Бо без цього ж ніяк.

 В цьому вся я. У швидкоплинності і прив язаності водночас.

Я хочу додому.