Хочеться розповісти одну історію, яка вже близько місяця не виходить у мене з голови. Це навіть не історія, швидше легенда. Хоча, важко провести між цими поняттями чітку межу... Отже, легенда про троянду, або про душу.
Так от, жив був собі чоловік. Жив як усі, не можна сказати, що був щасливим, але був самодостатнім і більш-менш задоволеним плином власного життя... Одного разу, дорогою на роботу, чоловіка хтось окликнув. Це була світловолоса дівчинка, років 9. Вона дивилась на чоловіка щирими і добрими очима.
- Дядьку, - серйозно запитала дівчинка. - Ви хочете щастя?
- Звичайно, - усміхнувся чоловік. - А хто ж не хоче?..
- А ви знаєте, що за кожне щастя потрібно платити?
- Хм.. Хто ж тобі таке сказав?.. А навіть якщо й потрібно.. заради щастя можна й ризикнути.
- Впевнені? Ви готові ризикнути?..
- Готовий, - усміхнувся чоловік. Потрібно ж підтримати дитячу віру у дива, подумав він.
- Дайте руку.
Дівчинка поклала щось чоловікові на долоню і закрила у кулак.
- Потім подивитесь.
Коли дивна дівчинка зникла за рогом вулиці, чоловік розтиснув кулак. Там нічого не було.
Через декілька днів розпочалось щось дивне. У чоловіка на долоні почала рости троянда. Він злякався. Спершу зрізав зародок, намагався позбутися цієї диво-рослини... А потім здався. Чоловік раптом зачарувався трояндою. Було у ній щось незвичайне, дивовижне, чарівне... Її краса наповнювала його зсередини...
Чоловік покинув роботу, порвав стосунки з друзями та знайомими. Це стало непотрібним. Нічого вже не могло замінити йому троянди... Він був щасливим.
Через місяць у двері чоловіка хтось постукав. Дивно, подумав той, давно вже ніхто не приходив до мене. Відчинивши двері він побачив перед собою туж маленьку дівчинку.
- Час платити, дядьку. - спокійно сказала вона.
- Чим?..
- Трояндою.
- Ні, - у чоловіка від страху перекосилося обличчя. - Ні-ні.. що завгодно, але не це.
- Я не питаю, дядьку. Так треба. Вже час. Ніщо не вічне... Троянді час іти.
- Ні...
- Це не вибір.
- Наказ?..
- Ні. Це життя.
Троянду забрали. Що сталося з чоловіком?. Він, як йшлося у книзі Дереша "Голова Якова": "помер, і почав ходити мертвим". У його душі утворилась дира, прірва, яку не міг замінити ніхто і ніщо. А так він повернувся на роботу, відновив стосунки з друзями. Він усміхався при зустрічі, відповідав, коли його про щось питали. З роками знову почав нормально функціонувати... Але от дира всередині залишлась. Назавжди.
Чоловік і досі чекає троянду.
(я не навмисне)
Так от, жив був собі чоловік. Жив як усі, не можна сказати, що був щасливим, але був самодостатнім і більш-менш задоволеним плином власного життя... Одного разу, дорогою на роботу, чоловіка хтось окликнув. Це була світловолоса дівчинка, років 9. Вона дивилась на чоловіка щирими і добрими очима.
- Дядьку, - серйозно запитала дівчинка. - Ви хочете щастя?
- Звичайно, - усміхнувся чоловік. - А хто ж не хоче?..
- А ви знаєте, що за кожне щастя потрібно платити?
- Хм.. Хто ж тобі таке сказав?.. А навіть якщо й потрібно.. заради щастя можна й ризикнути.
- Впевнені? Ви готові ризикнути?..
- Готовий, - усміхнувся чоловік. Потрібно ж підтримати дитячу віру у дива, подумав він.
- Дайте руку.
Дівчинка поклала щось чоловікові на долоню і закрила у кулак.
- Потім подивитесь.
Коли дивна дівчинка зникла за рогом вулиці, чоловік розтиснув кулак. Там нічого не було.
Через декілька днів розпочалось щось дивне. У чоловіка на долоні почала рости троянда. Він злякався. Спершу зрізав зародок, намагався позбутися цієї диво-рослини... А потім здався. Чоловік раптом зачарувався трояндою. Було у ній щось незвичайне, дивовижне, чарівне... Її краса наповнювала його зсередини...
Чоловік покинув роботу, порвав стосунки з друзями та знайомими. Це стало непотрібним. Нічого вже не могло замінити йому троянди... Він був щасливим.
Через місяць у двері чоловіка хтось постукав. Дивно, подумав той, давно вже ніхто не приходив до мене. Відчинивши двері він побачив перед собою туж маленьку дівчинку.
- Час платити, дядьку. - спокійно сказала вона.
- Чим?..
- Трояндою.
- Ні, - у чоловіка від страху перекосилося обличчя. - Ні-ні.. що завгодно, але не це.
- Я не питаю, дядьку. Так треба. Вже час. Ніщо не вічне... Троянді час іти.
- Ні...
- Це не вибір.
- Наказ?..
- Ні. Це життя.
Троянду забрали. Що сталося з чоловіком?. Він, як йшлося у книзі Дереша "Голова Якова": "помер, і почав ходити мертвим". У його душі утворилась дира, прірва, яку не міг замінити ніхто і ніщо. А так він повернувся на роботу, відновив стосунки з друзями. Він усміхався при зустрічі, відповідав, коли його про щось питали. З роками знову почав нормально функціонувати... Але от дира всередині залишлась. Назавжди.
Чоловік і досі чекає троянду.
(я не навмисне)
Комментариев нет:
Отправить комментарий