У меня есть я, мы справимся.

Літо. Погода жахлива. Настрій відповідно...

Я не відчуваю того полегшення, якого чекала. Не відчуваю свободи. Літа не відчуваю.
Дуже гостро зараз відчуваю самотність. Я сама по собі. Завжди була, є і буду. Тому що я така, я сама все зводжу до цього... Я боюсь прив*язуватись... Відв*язуватись боляче, вже знаю.

Також знаю, що нікому зателефонувати посеред ночі, коли біль і розчарування переповнюють тебе з середини. Немає від кого отримати ввечері смс : " Добраніч. Солодких снів*" як раніше... Цього вже нема. Сама вибирала. Сама втратила.

Навколо стільки чудових людей! Але рідних немає. Тих, з якими раз і назавжди разом. Таких нема. Чи це мене нема?..

Наче народилася не в той час, не в тому місці, серед не тих людей. І від народження все роблю не так. Як в "Ефект бабочки", коли людина не мала лінії долі, була лишня. От так і я...

Поки пусто. Щось таке тягуче, самотнє, пусте переповнює мене.... А розповідаю про це я своєму блогу, більше нікому.

От і назва виправдала себе...