Ти є, я знаю. Просто будь.

Ви вірите у збіги? У долю? У те, що все в житті вийшло невипадково? Це найлегше пояснити аргументом "бо так мало бути"... Але питання "Чому?" поставить цей аргумент у глухий кут.

Чому ти зараз живеш тут? Чому спілкуєшся саме з такими людьми? Чому працюєш/вчишся саме у цьому закладі? Чому закохався саме у ту людину, чому кохання зламалось чи виявилось невзаємним?...

Чому, чому, чому?... Невже все має свій сенс? Невже все продумано давно і не нами?... Чесно... це було б жахливо.

А у Бога ви вірите? Складна тема, правда... Нещодавно задалась питанням - це Бог створює віру, чи віра створює Бога?... Думаю, правильної відповіді нема. Або навпаки - кожна буде правильною. Це просто вибір. Вибір кожного з нас - у що варто вірити, і чи варто вірити у щось взагалі... Хоча, знаєте, з вріою, мабуть, легше жити... Легше відчувати себе не самотнім... самонавіювання це чи реальність.

Я от не вірю в долю. Та й віра в Бога не надто міцна. Я вірю у людей, про що не раз уже казала.
Я вірю навіть не в себе... Я вірю в тебе. І цієї віри вистачає мені на життя.

Ти є, я знаю. Просто будь.
Без тебе не стоїть земля...
Живи. Люби. Радій. Забудь,
про те, що десь живу і я.

Я знаю - самостійний світ,
та ти опора, до якої він
привик.