Чесно кажучи, я
вперше поверталась з відпочинку з жалем. Щось неприємно стискало горло при
згадці про ці чудові дні, і при думці про те, що я, можливо, ніколи більше не
побачу цих людей. В мене не було конкретних причин до когось прив’язуватись: ми не проводили цілі дні разом,
не стали друзями навік, і, інколи, навіть не знали імен один одного… Але мені
все одно дечого не вистачатиме.
Важко змиритись,
що я, швидше за все, ніколи більше не побачу Льошу в в’єтнамках, усмішку Лєни;
не посміюсь з вигадок Влада і жартів Аладіна; не почую на коридорі: «Привет!
Как дела? У вас все хорошо?»
від Саші… Що завтра прокинусь не від
пісні «Вставай» за вікном, яка дратувала нас весь відпочинок…
Словом, мені не
вистачатиме не лише моря і сонця, але і людей, до яких я, дивним чином,
прив’язалась… Це був найкращий відпочинок. Найкраще літо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий