Мені нещодавно сказали, що я цікаво пишу, але думки в мене в основному сумні. Хочу пояснити чому...
Справа в тому, що я пишу лише тоді, коли в мене поганий настрій. В, так званому, меланхолійному стані... Так легше передавати думки, почуття, доносити сенс написаного. Можливо, не всім це подобається, але в мене справді надзвичайно мало позитивних постів. На моєму блозі ви можете знайти щось цікаве для себе, але точно нічого, що могло б підняти вам настрій...)
Моє уявлення про щасливе життя трішки відрізняється від суспільної думки. Коли вчора тринадцятирічна дівчинка пояснювала мені, що головне в житті - це сім'я, я була шокована... Вона казала, що живемо ми для того, щоб знайти людина, яка завжди нас підтримає, доможе, що найбільшим щастям в житті буде, коли вранці в твоє ліжко прибіжать твої діти, яких ти будеш любити більше за все на світі... Можливо, для когось це й щастя... але не для мене.
Я не бачу сенсу заводити сім'ю. У своєму житті. Чому? Мабуть, тому, що я не створена для такого життя. Я егоїст. Я завжди думаю лише про себе, я звикла робити так, як я хочу, і те, що я хочу. Я звикла займатись тим, чим я хочу. Я звикла відповідати лише за себе... Я точно не зможу опікуватись кимось, бо мені самій опіка потрібна... Я не хочу прожити життя з людиною, яка з роками мені набридне, і якій набридну я.
Я вірю, що зможу досягти успіху в творчості, в психології... Але я ніколи не зможу присвятити себе комусь... Я хочу, щоб моє життя завжди належало лише мені.
Справа в тому, що я пишу лише тоді, коли в мене поганий настрій. В, так званому, меланхолійному стані... Так легше передавати думки, почуття, доносити сенс написаного. Можливо, не всім це подобається, але в мене справді надзвичайно мало позитивних постів. На моєму блозі ви можете знайти щось цікаве для себе, але точно нічого, що могло б підняти вам настрій...)
Моє уявлення про щасливе життя трішки відрізняється від суспільної думки. Коли вчора тринадцятирічна дівчинка пояснювала мені, що головне в житті - це сім'я, я була шокована... Вона казала, що живемо ми для того, щоб знайти людина, яка завжди нас підтримає, доможе, що найбільшим щастям в житті буде, коли вранці в твоє ліжко прибіжать твої діти, яких ти будеш любити більше за все на світі... Можливо, для когось це й щастя... але не для мене.
Я не бачу сенсу заводити сім'ю. У своєму житті. Чому? Мабуть, тому, що я не створена для такого життя. Я егоїст. Я завжди думаю лише про себе, я звикла робити так, як я хочу, і те, що я хочу. Я звикла займатись тим, чим я хочу. Я звикла відповідати лише за себе... Я точно не зможу опікуватись кимось, бо мені самій опіка потрібна... Я не хочу прожити життя з людиною, яка з роками мені набридне, і якій набридну я.
Я вірю, що зможу досягти успіху в творчості, в психології... Але я ніколи не зможу присвятити себе комусь... Я хочу, щоб моє життя завжди належало лише мені.
Комментариев нет:
Отправить комментарий