Поезія

Ти пишеш, незнаючи чи це хтось прочитає.

Повільно виводиш останні слова...

Не знаєш ти, та й ніхто не знає - 

у чому сенс жити, поки жива?..

Ти пишеш слова, акуратно виводячи букви.

Щоб той, хто читав, зрозумів останні слова...

Ти не віриш в дива, бо в очах твоїх світ уже рухнув.

Ти один. Ти самотній. Немає нікого, нема!

Ти готовий на гріх, в голові вже сформовані плани.

І немає вже сенсу в твоєму житті...

Не дарує вже радості усмішка мами...

І ти мрієш забутися у небутті.

Тебе, мабуть, зневажатимуть люди.

Та тобі буде байдуже, якщо встигнеш піти...

Тебе більше немає. І світу не буде.

Ні сліз, ні страждань. Тільки голос: "Іди"