Ненавиджу людей.

Ненавиджу людей.

Це не миттєве почуття, це висновок, який я зробила. Всі люди злі і цинічні. Я теж, звичайно. Всі думають лише про себе, всі приносять нам біль...

Люди, люди, люди, куди не глянеш - всюди вони! Досить! Не можу більше! Не хочу так жити, серед цього цього, що ми ж самі собі створили. Не хочу прикидатись, що поважаю когось, не хочу приховувати біль, не хочу стримувати почуття, не хочу все ускладнювати, не хочу щодня бачити одне й теж...

Не хочу. Я не просто втомилась, я зла на весь світ. Хтось каже, що я дивна, бо не хочу довго жити... Та я вже ладна померти тільки б не бачити усього цього!..

100 речей, які я хочу зробити за своє життя. частина перша.

Ці речі я не ділю за важливістю, чи за важкістю виконання. Це просто те, чого я хочу. І що обов'язково зроблю.

1)      Побувати в Англії, Лондон

2)      Створити центр дитячої творчості

3)      Отримати освіту психолога

4)      Створити власний психологічний центр

5)      Стати відомою письменницею

6)      Стрибнути з парашутом

7)      Дожити до 30 років, і таки виграти в Пауля коньяк

8)      Завести собаку

9)      Пролетітись на повітряній кулі

10)   Збудувати власний заміський будинок

11)   Мати ідеальну фігуру

12)   Пожити в монастирі, в Тибеті

13)   Попрацювати в СБУ

14)   Познайомитись з Полом Екманом

15)   Працювати з Полом Екманом

16)   Навчитися бачити брехню в людей

17)   Народити доньку

18)   Зробити так, щоб мама була щасливою

19)   Опанувати бальні і сучасні танці

20)   Побувати в Венеції

21)   Побувати в Японії

22)   Побувати в Америці

23)   Навчатись за кордоном

24)   Зняти фільм за своїм сценарієм

25)   Поставити п’єсу в театрі за своїм сценарієм

26)   Виграти «Коронація слова»

27)   Сісти на шпагат

28)   Зробити так, Щоб Петрик мною пишався

29)   Зробити так, щоб Роксолана мною пишалась

30)   Досягти ідеальності

31)   Навчитись грати на скрипці

32)   Навчитись грати на фортепіано

33)   Придбати квартиру

34)   Придбати машину

35)   Знайти справжніх друзів

36)   Знайти справжнє кохання (хоча б повірити в нього)

37)   Стати кумиром для когось

38)   Довести всім і собі, що  я можу все

39)   Познайомитись з знаменитостями

40)   Навчитись їздити на мотоциклі

41)   Зануритись з аквалангом

42)   Поплавати з дельфінами

43)   Прочитати всі цікаві книги

44)   Зробити щось таке, чого ще ніхто не робив

45)   Стати хресною мамою

46)   Навчитись відпускати людей

47)   Випустити збірку віршів

48)   Побувати в Франції

49)   Полюбити море

50)   Покататись на найстрашніших атракціонах в світі

Біль

Чудово знаю, що завтра потрібно вставати дуже рано, але спати все одно не йду. Це ж я...

Таке зараз дивне відчуття. Відчуття втраченого моменту. Коли чогось не встиг, щось не сказав, щось не закінчив... а зараз вже пізно. Його не повернути, той момент. Він вже там, позаду, такий, яким залишив його ти.

А ти вже тут. І назад не повернути, бо це не дорога. Це життя.

Кажуть, потрібно відпускати минуле. А для чого тоді жити, якщо згодом своє ж життя забути?.. Забути емоції, людей, заради яких ти колись жив... Виходить, забути себе?.. Так, спогади інколи приносять біль, але ж це НАШ біль. Він повинен бути з нами, залишитись з нами...

Це життя. Давайте жити, а не існувати. Бо у чому ж тоді Сенс?..

Звідки мені знати?..

— Память о том, что я скоро умру – самый важный инструмент, который помогает мне принимать сложные решения в моей жизни. Потому что всё остальное – чужое мнение, вся эта гордость, вся эта боязнь смущения или провала – все эти вещи падают пред лицом смерти, оставляя лишь то, что действительно важно. Память о смерти — лучший способ избежать мыслей о том, что у вам есть что терять. Вы уже ничем не скованы. У вас больше нет причин не идти на зов своего сердца.

                                                                                                      Стив Джобс

А правда ж. Щастить таким людям, яким немає чого втрачати.
Мені, виходить, теж щастить?...
Мені немає чого втрачати, але не через смерть, ні. Просто тому, що у мене немає нічого, що я боюсь втратити. І нікого. Це, мабуть, і є свобода.... А, можливо, це і є самотність?..

Не знаю. Звідки мені знати?

Звідки мені знати, чому я боюсь прив язуватись до людей? Звідки мені знати, чому не долучаюсь до якоїсь справи більше ніж на пів року?.. Звідки мені знати, чому ніхто не може зрозуміти мого ходу думок? Звідки мені знати, чому люди не чують, коли я намагаюсь щось їм розповісти?...

Звідки мені знати?..

Звідки мені знати, чому зараз я спілкуюсь лише з людьми, яких знаю не більше року, а про тих, з якими прожила більше 15 років, навіть не згадую? Звідки мені знати, чому я не вмію за кимось сумувати? Звідки мені знати, чому я зустріла ту чи іншу людину у своєму житті?..

Звідки мені знати?...

Звідки мені знати, для чого я все це пишу? Звідки мені знати, чи це комусь потрібно, чи хтось це взагалі читає? Звідки мені знати, чи читає це хтось з тих, кого я люблю? Звідки мені знати, чи люблю я когось взагалі, і чи любить хтось мене?..

Звідки мені знати, що я зараз обираю те, що мені потрібно? Звідки мені знати, чому зараз так боляче?...

Звідки мені знати?..

Я і море

Чесно кажучи, я вперше поверталась з відпочинку з жалем. Щось неприємно стискало горло при згадці про ці чудові дні, і при думці про те, що я, можливо, ніколи більше не побачу цих людей. В мене не було конкретних причин до когось прив’язуватись: ми не проводили цілі дні разом, не стали друзями навік, і, інколи, навіть не знали імен один одного… Але мені все одно дечого не вистачатиме.

Важко змиритись, що я, швидше за все, ніколи більше не побачу Льошу в в’єтнамках, усмішку Лєни; не посміюсь з вигадок Влада і жартів Аладіна; не почую на коридорі: «Привет! Как дела? У вас все хорошо?» від Саші…  Що завтра прокинусь не від пісні «Вставай» за вікном, яка дратувала нас весь відпочинок…

Словом, мені не вистачатиме не лише моря і сонця, але і людей, до яких я, дивним чином, прив’язалась… Це був найкращий відпочинок. Найкраще літо.