Самогубець

 Егоїзм чи відповідальність за близьких і далеких? Любов чи смерть? Гріх чи покута? Розуміння того, що ми не самі і світ не крутиться лише навколо нас. Життя - це дар і цінність, якою ми не можемо розпоряджатись за власним бажанням.

ВСЕ В НАШИХ СИЛАХ

Так, цей пост у мене буде незвичайним. По-перше, я спробую написати щось позитивне (подивимось, як у мене це вийде). По-друге, я, мабуть, вперше використаю тут слова іншої людини.

Про що ж писати?.. Про Сенс життя, буденність днів, щастя, помилки, чи щось типу того?... Ммм, ні. Все набагато простіше. Писатиму я про людину.

Людина розумна - вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного процесу.

Стандартне визначення. Не для мене.

"Людина - це машина, яка здатна до самопрограмування. Тільки я вирішую, що можу,
що треба, що розуміти, що думати і що повинні думати, робити, вирішувати інші."

Ось ці слова мені подобаються більше. Ми живемо так, як хочемо жити. Ми робимо те, що хочемо робити. Життя одне - потрібно використовувати все, що в наших силах! Чи ні, не так. ВСЕ В НАШИХ СИЛАХ.

Життя прекрасне?.. Ну, не можу стверджувати. Але ми можемо зробити його таким. Як я часто кажу: "Неможливо змінити світ, але можливо змінити наше ставлення до нього".

Ми відбуваємо будні, щоб потім боятись смерті.

От накипіло так, що хочеться виговоритися. Чи "виписатись" у моєму випадку. Ага, виговоритись, на жаль чи на щастя, немає кому.

Чому на щастя? Ну, мабуть, тому, що якщо я нікому не довіряю, то мене ніхто не зрадить.

Отже, про що хочу поговорити. Хм... Зараз читаю дуже цікаву книгу Дяченків "Пандем". Там писало, що бувають люди двох типів: людина монологу і людина діалогу. От я, скоріш за все, відношусь до перших. Розмовляю сама з собою, і часто просто не потребую відповідей на запитання. Або ж, знаходжу їх сама...

Сама, сама, сама... завжди сама. Цей світ переповнений і водночас просто пустий. Я відчуваю себе зайвою, не з цього часу, не з цих людей, не з цього місця... Просто не звідси. Я не можу знайти свого місця тут, хоч давно вже знайшла себе. Я знаю, чого хочу, але водночас розумію, що це нереально ТУТ, де люди самі створили собі проблеми, умови, в яких вони не хочуть жити... Ми витрачаємо життя на те, що не приносить нам ні краплі радості чи задоволення. Ми прокидаємось зранку з думкою "пережити"... Ми відбуваємо будні, щоб потім боятись смерті.

Ми самі завели себе у глухий кут. Ми самі винні у всьому, і самі ж звинувачуємо всіх. Час щось змінювати, люди!.. Але як? Хто? Де? Коли? ЩОБ МИ ТА Й ЩОСЬ ЗМІНИЛИ? СВІТ ЩО, НАЛЕЖИТЬ НАМ?..

Ні... звичайно... існуймо так, як існували до того. Людина, кажете, найрозумніша істота на Землі?.. Мені тоді страшно подумати, хто може бути примітивнішим...