Насправді я дуже рада повернутися на рідні сторінки свого блогу, які вже протягом довгого часу залишалися чистими. Що ж, час це виправляти.
Сьогодні я вирішила опублікувати своє невеличке есе, яке написала буквально вчора.
Написане воно як відгук до розділу "Машина з вироблення особистого досвіду" з книги Нозик Р. "Анархия, государство и утопия."
Коротко про зміст розділу: у ньому описується машина з вироблення особистого досвіду - машина, за допомогою якої ви можете обирати для себе майбутнє, обирати почуття, які хочете переживати, події, через які хочете пройти... Словом, все, що забажаєте. Як би відобразилося створення такої машини на житті людей?..
Машина з вироблення особистого досвіду чимось нагадала мені машину щастя з книги Рея Бредбері "Вино з кульбаби". Там люди, коли заходили у цю машину, ставали щасливими. Але якими нещасними вони були виходячи з неї...
Взагалі, я вважаю, що не можна звинувачувати людей, які захотіли б собі таку машину. Навіть у певній мірі розумію їх. Бувають такі моменти у житті, коли хочеться забутись, заховатись навіть не від зовнішнього світу та людей, а від самого себе: від почуттів, які переживаєш; від втрати, через яку страждаєш; від болю, якого не можеш подолати. Цілком природнім є бажання позбутись цього.
Один знайомий психолог колись сказав мені, що не варто тікати від себе, бо, як то кажуть: "Від себе не втечеш". І не варто приглушувати у собі емоції та почуття, намагатися забути їх... Їх варто пережити. Повністю пропустити через себе, бо саме вони і формують нашу особистість. Чи може вона сформуватися, якщо все життя користуватися машиною з вироблення особистого досвіду? Як на мене, це риторичне запитання.
Звичайно, з одного боку цеможе здатися чудовим - не прикладаючи жодних зусиль, людина матиме змогу жити так, як хоче; жити там, де хоче; жити з тим, з ким хоче... Але чи можна буде назвати це життям?
Що ви відчуватимете уті десять хвилин,коли будете прокидатися, щоб обрати для себе події на наступні кілька років? Щастя, чи жаль? Горе від того, що ви проживаєте не своє життя? Чи краще сказати - неживе життя?
Щодо того, що чатсо люди хочуть залишити щось після себе... Чесно кажучи, не так вже й часто. Дедалі більше життя людей нашого часу зводить до виживання і намагання втриматись на ногах, забезпечити сім ю. Талановиті працівники закидають кар єру, щоб знайти більш оплачувану роботу, хтось покидає посаду своєї мрії, щоб присвятити своє життя дітям... А для когось діти - це мрія усього життя. Часто лише їх люди і залишають після себе. Але хіба цього мало?..
Чи хотіла б я отримати таку машину? Не заперечу, що у деяких моментах свого минулого, я б не замислюючись скористалась нею. І, я впевнена, що зробила б це і у багатьох моментах зі свого майбутнього. Мабуть, тому я рада, що насправді такої машини не існує.
А чи скористалися б нею ви?
Сьогодні я вирішила опублікувати своє невеличке есе, яке написала буквально вчора.
Написане воно як відгук до розділу "Машина з вироблення особистого досвіду" з книги Нозик Р. "Анархия, государство и утопия."
Коротко про зміст розділу: у ньому описується машина з вироблення особистого досвіду - машина, за допомогою якої ви можете обирати для себе майбутнє, обирати почуття, які хочете переживати, події, через які хочете пройти... Словом, все, що забажаєте. Як би відобразилося створення такої машини на житті людей?..
Машина з вироблення особистого досвіду чимось нагадала мені машину щастя з книги Рея Бредбері "Вино з кульбаби". Там люди, коли заходили у цю машину, ставали щасливими. Але якими нещасними вони були виходячи з неї...
Взагалі, я вважаю, що не можна звинувачувати людей, які захотіли б собі таку машину. Навіть у певній мірі розумію їх. Бувають такі моменти у житті, коли хочеться забутись, заховатись навіть не від зовнішнього світу та людей, а від самого себе: від почуттів, які переживаєш; від втрати, через яку страждаєш; від болю, якого не можеш подолати. Цілком природнім є бажання позбутись цього.
Один знайомий психолог колись сказав мені, що не варто тікати від себе, бо, як то кажуть: "Від себе не втечеш". І не варто приглушувати у собі емоції та почуття, намагатися забути їх... Їх варто пережити. Повністю пропустити через себе, бо саме вони і формують нашу особистість. Чи може вона сформуватися, якщо все життя користуватися машиною з вироблення особистого досвіду? Як на мене, це риторичне запитання.
Звичайно, з одного боку цеможе здатися чудовим - не прикладаючи жодних зусиль, людина матиме змогу жити так, як хоче; жити там, де хоче; жити з тим, з ким хоче... Але чи можна буде назвати це життям?
Що ви відчуватимете уті десять хвилин,коли будете прокидатися, щоб обрати для себе події на наступні кілька років? Щастя, чи жаль? Горе від того, що ви проживаєте не своє життя? Чи краще сказати - неживе життя?
Щодо того, що чатсо люди хочуть залишити щось після себе... Чесно кажучи, не так вже й часто. Дедалі більше життя людей нашого часу зводить до виживання і намагання втриматись на ногах, забезпечити сім ю. Талановиті працівники закидають кар єру, щоб знайти більш оплачувану роботу, хтось покидає посаду своєї мрії, щоб присвятити своє життя дітям... А для когось діти - це мрія усього життя. Часто лише їх люди і залишають після себе. Але хіба цього мало?..
Чи хотіла б я отримати таку машину? Не заперечу, що у деяких моментах свого минулого, я б не замислюючись скористалась нею. І, я впевнена, що зробила б це і у багатьох моментах зі свого майбутнього. Мабуть, тому я рада, що насправді такої машини не існує.
А чи скористалися б нею ви?
